Маргарита Рівчаченко: шлях журналістки, парамедикині та сержантки ЗСУ

Маргарита Рівчаченко — харків’янка 1997 року народження, яка з мирної журналістки та комунікаційниці в один день перетворилася на парамедикиню територіальної оборони Києва, а згодом стала пресофіцеркою Збройних сил України з позивним «Афіна». Її історія — це свідомий вибір залишатися в епіцентрі подій, а не спостерігати за ними збоку. Від фото з трояндами на Майдані, яке облетіло соцмережі на початку повномасштабного вторгнення, до служби на Харківському та Донецькому напрямках, шлюбу з офіцером і народження доньки — кожен етап її життя віддзеркалює досвід цілого покоління українців.

Сьогодні Маргарита Рівчаченко вже демобілізована, працює з комунікаціями соціальних і бізнес-проєктів, але її голос залишається важливим у розмовах про місце жінок у війську, якісну військову комунікацію та відповідальність перед наступними поколіннями. Ця історія показує, як цивільні навички можуть стати зброєю, а любов до країни — рушійною силою навіть у найтемніші дні.

Дитинство, родина та освіта Маргарити Рівчаченко

Маргарита Олегівна Рівчаченко народилася 21 лютого 1997 року. Її дитинство пройшло в Харкові, де родина зберігала живу пам’ять про Голодомор і Українську повстанську армію. Батько з ранніх років вмикав доньці пісні УПА і розповідав про патріотичні історії, а пізніше сам брав участь у подіях Євромайдану 2014 року. Саме ця домашня атмосфера сформувала в дівчині глибоке відчуття відповідальності за країну задовго до 2022-го.

У 2018 році Маргарита закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна за спеціальністю «українська мова та література». Паралельно вона вже пробувала себе в журналістиці та громадських ініціативах. Через два роки здобула магістерський ступінь у Могилянській школі журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія». Ця освіта дала їй не лише професійні інструменти, а й розуміння, як слова можуть впливати на суспільство.

Переїзд до Києва відкрив нові можливості. Маргарита швидко увійшла в середовище регіональних медіа, громадських організацій і політичних комунікацій. За моїм досвідом спостереження за подібними біографіями, саме поєднання гуманітарної освіти з практичною журналістикою часто дає найсильніший фундамент для роботи в кризових умовах. У випадку Рівчаченко цей фундамент виявився критично важливим уже через кілька років.

Журналістська та комунікаційна кар’єра до 24 лютого 2022 року

До повномасштабного вторгнення Маргарита працювала одразу на кількох напрямках. Вона писала для видань «Krapka» і «MyKharkiv», співпрацювала з громадським рухом «Чесно», була медіаменеджеркою в Інституті розвитку регіональної преси. Потім додалася робота комунікаційною менеджеркою в Міністерстві охорони здоров’я України та в русі «Марш за Київ».

З 2020 року Маргарита стала прессекретаркою народного депутата Верховної Ради. Паралельно допомагала з піаром в архітектурному бюро та писала для «Української правди». Такий багатозадачний графік був типовим для активних молодих комунікаційників того часу. Вона встигала створювати стратегії, працювати з медіа та вести особисті проєкти.

Цікаво, що саме досвід роботи з різними аудиторіями — від регіональних видань до міністерських комунікацій — пізніше дозволив їй швидко адаптуватися до ролі пресофіцерки. У нашій практиці ми неодноразово бачили, як цивільні навички стають вирішальними на фронті. Маргарита Рівчаченко стала одним із яскравих прикладів такого переходу.

Рішення піти до територіальної оборони в перший день вторгнення

24 лютого 2022 року Маргарита дізналася про початок повномасштабного вторгнення від батька, який дзвонив із Харкова. Вона щойно повернулася з Будапешта і провела в Києві лише один мирний день. Замість евакуації дівчина пішла до військкомату. Наступного ранку, 25 лютого о шостій годині, вона вже оформлювала документи.

Спочатку її не хотіли брати. Чулися типові фрази про те, що дівчатам краще готувати їсти. Але Маргарита була наполегливою. Наявність курсу домедичної підготовки та медичних знань з університету допомогли. Її взяли до територіальної оборони Києва як молодший медичний персонал і санітарну інструкторку.

Фото, на якому вона стоїть на Майдані в пікселі з величезним букетом троянд, швидко розлетілося мережею. Понад 25 тисяч вподобайок і безліч репостів зробили 25-річну журналістку впізнаваною на всю країну. Це зображення стало одним із символів перших тижнів оборони столиці.

Від парамедикині до пресофіцерки з позивним «Афіна»

У територіальній обороні Маргарита комплектувала бійців аптечками, проводила навчання з тактичної медицини та допомагала в шпиталі. Паралельно шукала гуманітарну допомогу для підрозділу. Згодом, коли ситуація в Києві стабілізувалася, її запрошували на посаду пресофіцерки — саме туди, де цивільний досвід міг дати максимальну користь.

Позивний «Афіна» з’явився природно. Вона працювала на Харківському напрямку під час контрнаступу, а потім перейшла на Донецький. Її завданням було супроводжувати журналістів, організовувати роботу з медіа, контролювати, щоб матеріали не завдавали шкоди військовим операціям, і водночас показувати правду про війну.

Робота пресофіцерки вимагала постійної присутності біля лінії зіткнення. Маргарита Рівчаченко їздила на «нуль», працювала з іноземними кореспондентами, вела прямі ефіри для західних медіа. Вона неодноразово наголошувала, що «бути журналістом — не означає просто мати телефон». Багато хто приїжджав без належної підготовки, і саме пресофіцери мали виправляти ці помилки.

Служба на Харківському та Донецькому напрямках

На Харківщині Маргарита супроводжувала журналістів під час звільнення територій. На Донеччині умови були значно важчими. Там вона стикалася з постійними обстрілами, працювала з підрозділами, які тримали найгарячіші ділянки фронту. Саме на Донеччині вона познайомилася з майбутнім чоловіком — офіцером, який служив уже понад сім років.

Один із найважчих моментів — втрата побратимів. Зокрема, загибель друга з позивним «Че Гевара», який навчив її стріляти. Маргарита відкрито говорила про те, як важко відпускати «своїх» людей і як кожна така втрата змінює внутрішній світ. Водночас вона продовжувала працювати, розуміючи, що якісна комунікація рятує життя і допомагає отримувати допомогу від світу.

За час служби Маргарита Рівчаченко здобула звання молодшого сержанта. Вона знімалася у фотосесії «Жінки на фронті» для українського Elle, давала інтерв’ю Vogue, «Українській правді», Work.ua та багатьом іншим виданням. Її голос став одним із найчіткіших у розмовах про жінок у війську.

Особисте життя: кохання, шлюб і народження доньки

На Донецькому напрямку Маргарита зустріла офіцера, з яким згодом створила сім’ю. Восени 2023 року, у День захисників і захисниць України, вони одружилися. Пропозиція була далекою від класичної: перед ротацією в Бахмут він надягнув їй на палець червону обгортку від пляшки вина і запитав, чи стане вона його дружиною. Справжню обручку подарував уже після повернення.

У березні 2024 року Маргарита стала мамою донечки. Вагітність вона провела частково ще на службі, відчуваючи, за її словами, особливу мотивацію. У липні 2024-го вийшла з декрету, звільнилася з лав Збройних сил і почала працювати з комунікаціями важливих соціальних та бізнес-проєктів. Батько Маргарити також служив, тож війна торкнулася всієї родини.

У інтерв’ю вона неодноразово повторювала: «Саме через почуття любові я пішла служити». Любов до країни, до близьких і до майбутньої дитини стала головним джерелом сили. Зараз вона говорить про те, що не хоче передавати своїй доньці необхідність знову йти воювати, бо попередні покоління не змогли зупинити війну.

Жінки в ЗСУ: стереотипи, виклики та реальний досвід

Маргарита Рівчаченко відкрито розповідала про стереотипи, з якими стикалася. Коли до підрозділу приїжджала дівчина зростом 160 сантиметрів у великій формі, багато хто сприймав її як «дитину» або «чиюсь дружину». Їй прямо казали: «А що ви дитину привезли? Як вона піде на позиції?» Долати ці уявлення доводилося щоденною працею.

Вона наголошувала, що в окопах і бліндажах на стать майже не звертають уваги — головне бути професіоналом. Водночас визнавала, що на початку служби доводилося постійно доводити свою компетентність. Згодом, коли підрозділи побачили результат її роботи з журналістами та волонтерами, ставлення змінилося.

Окремо Маргарита говорила про «військовий туризм» деяких журналістів, які приїжджали без підготовки і порушували правила безпеки. Як пресофіцерка вона намагалася балансувати між необхідністю показувати війну світу і захистом військових від небезпечних публікацій. Цей досвід став важливим уроком для всієї системи військових комунікацій.

Після демобілізації: нове життя та продовження справи

Після народження доньки та демобілізації влітку 2024 року Маргарита Рівчаченко повернулася до цивільної комунікаційної роботи. Вона працює з соціальними та бізнес-проєктами, але не полишає теми армії. В інтерв’ю кінця 2024 року вона наголошувала, що кожен, хто служить, є амбасадором Збройних сил, і від якості комунікації залежить і рекрутинг, і підтримка суспільства.

Маргарита вважає, що сучасна українська армія має місце для людей різних професій — від IT-спеціалістів до творчих людей. Вона мріє про армію, яка буде «олюдненою» і про яку писатимуть у підручниках історії як про силу, що зупинила агресора. Водночас вона нагадує: війна триває, і якщо не підеш ти — може піти твоя дитина.

За моїм досвідом аналізу подібних історій, саме такі переходи від фронту до тилу часто дають найцінніші інсайти. Маргарита Рівчаченко продовжує бути голосом, який говорить і про героїзм, і про втому, і про необхідність системних змін у ставленні до військових.

Вплив на суспільство та медійний образ

Історія Маргарити Рівчаченко стала однією з тих, що змінили уявлення багатьох українців про жінок на війні. Від романтизованого образу «валькірії з трояндами» до реалістичної розповіді про контузії, втрати, бюрократію та материнство — її шлях показав повний спектр досвіду.

Вона брала участь у проєктах Vogue, Elle, Ukraїner, Radio SKOVORODA та багатьох інших. Кожне інтерв’ю додавало нові деталі: про сім’ю, про батька, який теж служив, про чоловіка, з яким вони розминулися на ротаціях під Бахмутом. Ці історії допомагали суспільству краще розуміти, що стоїть за сухими новинами з фронту.

Окремо варто відзначити її роботу з іноземними медіа. Як пресофіцерка вона допомагала західним журналістам правильно розповідати про війну, борючись із російською пропагандою. У підсумку її внесок у інформаційну боротьбу виявився не менш важливим, ніж безпосередня медична допомога на початку служби.

Поширені помилки у сприйнятті жінок у війську

• Вважати, що жінка на службі обов’язково чиясь дружина чи дочка, а не самостійний фахівець. Маргарита довела зворотне своєю працею.
• Романтизувати службу і не розуміти реальної ціни — фізичної, психологічної та сімейної.
• Думати, що в армії немає місця для цивільних професій. Досвід пресофіцерок і IT-спеціалісток показує протилежне.
• Ігнорувати необхідність якісної комунікації між військовими та суспільством. Саме через це страждає рекрутинг.

Чек-лист для тих, хто цікавиться історіями захисників і захисниць

• Перевіряти факти з кількох джерел, а не лише з соцмереж.
• Читати не лише героїчні, а й складні епізоди служби.
• Підтримувати якісну журналістику про війну, а не «військовий туризм».
• Пам’ятати про демобілізованих і їхню адаптацію.
• Говорити з дітьми про війну чесно, але без травматизації.

Міні-кейс із практики

У 2022–2023 роках Маргарита Рівчаченко як пресофіцерка неодноразово стикалася з журналістами, які публікували координати позицій або деталі техніки. Замість заборон вона вибудовувала систему попереднього погодження матеріалів і пояснювала ризики. Результатом стало зменшення небезпечних публікацій на її напрямку і зростання довіри між військовими та медіа. Цей підхід пізніше використовували інші пресофіцери як приклад ефективної комунікації.

Питання та відповіді про Маргариту Рівчаченко

Хто така Маргарита Рівчаченко?
Українська журналістка, медіаменеджерка, парамедикиня та колишня пресофіцерка ЗСУ з позивним «Афіна». Народилася 21 лютого 1997 року, учасниця російсько-української війни з першого дня повномасштабного вторгнення.

Чому вона пішла в армію?
24 лютого 2022 року свідомо вирішила не евакуюватися, а допомагати. Спочатку як парамедикиня ТрО Києва, згодом як пресофіцерка. Каже, що хотіла бути частиною історії, а не спостерігати за нею.

Яке звання мала Маргарита Рівчаченко?
Молодший сержант Збройних сил України.

Чи має вона сім’ю?
Так. У 2023 році вийшла заміж за офіцера, з яким познайомилася на Донеччині. У березні 2024 року народила доньку. Батько також служив у ЗСУ.

Чим займається зараз?
Після демобілізації влітку 2024 року працює з комунікаціями соціальних і бізнес-проєктів, продовжує говорити про армію, рекрутинг і досвід жінок на службі.

Де можна прочитати більше про її шлях?
Інтерв’ю у Vogue UA, Elle, Work.ua, Ukraїner, а також матеріали на основі її публічних виступів і подкастів.

Ключові інсайти

• Маргарита Рівчаченко показала, що цивільні навички — журналістика, комунікації, медицина — можуть стати критично важливими на війні.
• Її шлях від ТрО до пресофіцерки ілюструє, як система поступово вчиться використовувати потенціал жінок у війську.
• Особиста історія кохання, шлюбу і материнства на тлі війни робить її розповідь особливо близькою для багатьох українців.
• Боротьба зі стереотипами залишається актуальною навіть після кількох років повномасштабної війни.
• Після демобілізації колишні військові продовжують впливати на суспільство через свій досвід і публічну позицію.
• Якісна військова комунікація — не розкіш, а необхідність для підтримки армії і перемоги.

Історія Маргарити Рівчаченко — це не лише біографія однієї жінки. Це дзеркало цілого покоління, яке 24 лютого 2022 року обрало дію замість очікування. Від харківського дитинства з піснями УПА до позивного «Афіна», від троянд на Майдані до народження доньки під час війни — кожен крок цієї жінки нагадує, що сила країни народжується з особистих рішень тисяч людей. І поки такі історії продовжують звучати, Україна зберігає свою здатність не лише виживати, а й творити майбутнє, у якому наступні покоління не будуть змушені знову брати зброю.